Місто моїх снів

Люди такі неоригінальні… Завжди ті ж самі питання, ті ж самі фрази… «Чому приїхала так далеко?» «А десь ближче не було університету?»… Ну звісно, протягом 886 км не було жодного університету! Не знаю, як в кого, а за моїм вікном 21 століття! Я просто люблю це місто. Цю атмосферу… Запахи троянд… Нічні вогні… Чернівці — місто поезії… Місто музики… Місто кави… Місто квітів… Місто з моїх снів… Кожній людині потрібно щось любити. Для когось це музичний гурт, для когось книга, фільм, їжа, теніс, філософія чи політика. А я люблю Чернівці. Під кінець сесії хочеться додому, хочеться навіть втекти звідси, але завжди хочеться повернутися. У снах Чернівці не такі, якими я звикла їх бачити. Місто притягує, манить до себе… Завжди здається, ніби я знаю лише його  крихітну частинку. Сниться Прут, невідомі кав'ярні, пагорби, місця і люди, яких я ніколи не бачила… І в мене постійно таке відчуття, ніби за парами в університеті і гуртожитком я не помічаю чогось важливого. Ніби життя проходить повз мене. Здається, у Чернівців є якась таємниця, у яку посвячені лише обрані… А я ніяк не можу її розгадати…