Для тих, хто хоче миру

Я дівчина, мені 20 років, я не вмію воювати і мені страшно. Я не знаю, як поводитися з міліцією, не зможу себе захистити в разі потреби і не зможу втекти. Я навіть консерву нормально відкрити не можу, що вже казати про якесь протистояння? Мені страшно за своїх друзів, страшно за знайомих і за тих людей, яких я навіть не знаю. Кожного разу я дуже боюся, коли читаю чи дивлюся новини. Кожного разу я молюся, щоб більше не було жертв. Я хочу миру. Я хочу, щоб усе це закінчилося. Але розумію, що миру не буде. Не зараз.
 
На мій погляд, я не роблю нічого радикального. Я взагалі нічого не роблю, хоча мала б. Але моя мама дуже хвилюється, коли я ходжу в Сумах на майдан, і телефонує мені 18 разів на день.
 
Мені страшно. Я хотіла підтримати хлопців, яких судили в Сумах, але не пішла. Бо після останніх подій мені страшно ходити вночі по місту самій. А суд був на 22.00, людей мало, а міліції багато.
 
Що такого «радикального» робили люди на Майдані в листопаді? За що їх так побили? Що «радикального» робили в грудні? Як тільки полетіли коктейлі Молотова, влада нарешті пішла на переговори. Хіба це не доказ того, що мирні способи не діють? У влади немає совісті. Хіба не зрозуміло, що їй плювати, що ви стоїте на морозі і співаєте?
 
Думаєте, квіти і розмальовані щити зроблять з «Беркуту» людей? Давайте, і далі годуйте їх. І далі кричіть: «Міліція з народом», — доки вас б’ють ті, які «з народом». Прочитала, що в неділю, 26 січня, дівчата годували ВВ в Сумській ОДА, а ті обіцяли їх захищати вночі. І тієї ж ночі ці ж самі люди побили дівчат, хлопців повезли у відділок… Питання: ви це серйозно? Справді вважаєте, що це допоможе? Що їм можна вірити?
 
Зараз усі на емоціях і хочуть помсти. Я не підтримую непродумані спонтанні дії активістів, які діють, як говориться в законах, злочинно, під впливом ситуації, натовпу і політиків. Від цього страждають вони самі. Владі плювати, силовиків поки що вистачає і такі проблеми легко вирішуються. А опозиційні сили не хочуть брати відповідальності за свої дії. Спочатку депутати кажуть: «Блокуємо ОДА!» Люди так і роблять. А наступного дня: «Людей побили і затримали. Яка прикрість! Банду геть! Завтра віче/мітинг/хода.» Чому я, людина, яка в політиці повний нуль, знала, що так і буде, а депутати не знали? Шкода, що депутатів не судять. Може, були б обережніші з гаслами.
 
Миру хочете? Засуджуєте «екстремістів?» Родичі хвилюються за людей, які лишилися в Чернівецькій ОДА під час штурму? Розумію. Бо це рідні. Але як бути з сім'ями, які постраждали від міліції, «Беркуту» і т.д.? Жити в цій країні ніколи не було безпечно. Смерть Ігоря Індила, Врадіївка… Або ви живете в іншій реальності, або за принципом «моя хата скраю».

Що ж, давайте залишимо Майдан і всі адмінбудівлі. Хай всі повернуться додому.  І пробачення попросять у «Беркуту», міліції і влади. І у відділок прийдуть сповідатися. А потім усіх «радикалів» хай б’ють, катують і саджають. Дівчат хай і далі викрадають з вокзалу, а поранених – з лікарень. Судити за каску на голові? Чому б ні? Нічого по місту в касці ходити! Хай і далі зникають люди, а трупи хай і далі знаходять в лісі. То ж не «наші», то «екстремісти». Нам таких не треба. Усі «мирні» люди зможуть і далі щасливо жити. Такого миру?