Два в одному
20 лютого, коли студенти ЧНУ ходили по університетах, закликаючи до страйку, якась жінка біля БДМУ сказала, що «Ваш Майдан – театральная постановка», коментуючи загиблих там. Я вважаю, що вона хвора, хоча частково в цих словах є доля правди. Звісно, не щодо смертей, а щодо подій навколо Майдану і реакцію на них.
Люди віддають життя заради нової України, кращого майбутнього для наступних поколінь. У Чернівцях теж відбувалися студентські страйки, мітинги, хода… Цікаво, що ті студенти, які підтримували акції протесту (спочатку за ЄС, розмальовуючи обличчя і прикрашаючи себе українським прапором, потім – за вільну Україну і т.д.), спокійно собі заплатили 200 грн за іспит з української мови. А далі – знову мітинги. Привід не важливий, головне – показати, які ми молодці/чесні/сміливі.
Студенти, які продалися за 150 грн на парламентських виборах, тепер голосніше за всіх кричать: «Михайлішина у відставку!» Тобто в Чернівцях його бачити не хочуть, а депутатом хай би був? Чи вони теж «тупо зарабатывали на нём деньги?» Вони дійсно покаялися і зрозуміли, що вчинили, чи це лише тимчасово, «усі кричать – і я кричатиму?» Коли я намагалася тоді зупинити їх, чула лише: «Наш голос нічого не змінить./Вони всі однакові./Нас це не стосується.» А тепер бідкаються, плачуть, коли новини читають і на пари не ходять. Кожен виживає, як може. Ті гроші були вкрай необхідні. Пиво ж не безплатне.
Коли я просила студентів підтвердити мої слова щодо ситуації в гуртожитку, коли кастелянша казала при всіх, що я «безсовісна брехуха», усі просто промовчали і відвернулися. «Буває ж і гірше». Більше того, знаючи, що я права, просили мене написати, що я все вигадала, бо «в нас через тебе проблеми». А тепер найпопулярніше гасло: «Ганьба!» Усім підряд. Вам видніше.
Стійку відразу викликають люди, які в соцмережах роблять з себе «героїв» і борців за справедливість. Якщо ти був на Майдані (неважливо, у Києві чи в Чернівцях), обов’язково треба викласти фото в соцмережах. Без цього ніяк. Показово, що у тих, хто воює на Майдані, є волонтером в лікарнях чи готує їжу, таких фото в десятки разів менше, ніж у тих, хто був там лише раз, коли було безпечно. Сьогодні біля ОДА бачила хлопця в масці, який фотографувався на телефон. Для історії.
А ще можна написати слізну промову українською і англійською (ми ж ін’яз) і розповісти світові, як боляче читати новини і все таке, а наступного дня, коли страйк продовжується, коли вшановують пам’ять загиблим, спокійнісінько піти на пари. Поплакали, пожалілися Вконтакті і на ФБ і досить.
Міліція з народом (вкотре), Беркут присягає на вірність українцям, депутати покидають ПР… У який дивовижний час змін ми живемо! Від вбивці до героя – один крок…
Show must go on. Побачимо, чи згадають студенти свої гасла і страйки, коли все це нарешті закінчиться. Чи підніметься в них рука знову давати хабарі, голосувати за гроші і кричати, що «буває й гірше»?
Люди віддають життя заради нової України, кращого майбутнього для наступних поколінь. У Чернівцях теж відбувалися студентські страйки, мітинги, хода… Цікаво, що ті студенти, які підтримували акції протесту (спочатку за ЄС, розмальовуючи обличчя і прикрашаючи себе українським прапором, потім – за вільну Україну і т.д.), спокійно собі заплатили 200 грн за іспит з української мови. А далі – знову мітинги. Привід не важливий, головне – показати, які ми молодці/чесні/сміливі.
Студенти, які продалися за 150 грн на парламентських виборах, тепер голосніше за всіх кричать: «Михайлішина у відставку!» Тобто в Чернівцях його бачити не хочуть, а депутатом хай би був? Чи вони теж «тупо зарабатывали на нём деньги?» Вони дійсно покаялися і зрозуміли, що вчинили, чи це лише тимчасово, «усі кричать – і я кричатиму?» Коли я намагалася тоді зупинити їх, чула лише: «Наш голос нічого не змінить./Вони всі однакові./Нас це не стосується.» А тепер бідкаються, плачуть, коли новини читають і на пари не ходять. Кожен виживає, як може. Ті гроші були вкрай необхідні. Пиво ж не безплатне.
Коли я просила студентів підтвердити мої слова щодо ситуації в гуртожитку, коли кастелянша казала при всіх, що я «безсовісна брехуха», усі просто промовчали і відвернулися. «Буває ж і гірше». Більше того, знаючи, що я права, просили мене написати, що я все вигадала, бо «в нас через тебе проблеми». А тепер найпопулярніше гасло: «Ганьба!» Усім підряд. Вам видніше.
Стійку відразу викликають люди, які в соцмережах роблять з себе «героїв» і борців за справедливість. Якщо ти був на Майдані (неважливо, у Києві чи в Чернівцях), обов’язково треба викласти фото в соцмережах. Без цього ніяк. Показово, що у тих, хто воює на Майдані, є волонтером в лікарнях чи готує їжу, таких фото в десятки разів менше, ніж у тих, хто був там лише раз, коли було безпечно. Сьогодні біля ОДА бачила хлопця в масці, який фотографувався на телефон. Для історії.
А ще можна написати слізну промову українською і англійською (ми ж ін’яз) і розповісти світові, як боляче читати новини і все таке, а наступного дня, коли страйк продовжується, коли вшановують пам’ять загиблим, спокійнісінько піти на пари. Поплакали, пожалілися Вконтакті і на ФБ і досить.
Міліція з народом (вкотре), Беркут присягає на вірність українцям, депутати покидають ПР… У який дивовижний час змін ми живемо! Від вбивці до героя – один крок…
Show must go on. Побачимо, чи згадають студенти свої гасла і страйки, коли все це нарешті закінчиться. Чи підніметься в них рука знову давати хабарі, голосувати за гроші і кричати, що «буває й гірше»?
12 коментарів
Найбільша брехня в тому, що ця освіта насправді нікому не потрібна.
Що студенти вчаться розуміти за 5 років, що ні вони, ні результати їх роботи не потрібні.
Що все/майже все/, що їх навчили в університеті, не придатне для наступної роботи.
Що вчать життя ті, хто життя не знає, що вчаться того, що в житті не знадобиться…
Деякі спеціальності є щасливим винятком відсотків на 30%, але тенденція…