Ad patres

Блоґ: Галина Маслак

Четвертий місяць не можу вчитися. Не хочу думати про майбутнє. Воно лякає мене більше, ніж будь-коли. Кому потрібні ці вправи, підручники, лекції, мрії… у час, коли людське життя вже не має значення? Страшно було, коли на Майдані вперше загинули люди. Страшно було, коли людей катували чи розстрілювали. А тепер так часто хтось помирає чи зникає, що вже якось звикла. Навіщо прокидатися зранку? Кому потрібне таке життя? У чому тепер сенс?

1 коментар

ГАлинко, розумію вашу песимістичність, у самої така депресія, але жити потрібно, сьогодні дивуюсь звідки в людей був стимул жити в 40-х. єдине, що додає оптимізму, так це бажання жити в Україні, в цій прекрасній державі з чудовими людьми, прагнення відновити несправедливість, підвести наш народ з колін, де він перебуває з часу самого виникнення.