Південний захід. Північний схід

Блоґ: Галина Маслак

Ловлю себе на думці, що про історію, культуру, політику, новини і навіть транспорт ‪Чернівців я знаю більше, ніж за все життя про ‪Суми. Сумно. А ще гірше, що мені зараз дуже не вистачає дому, мами і друзів, але я там останнім часом все більше почуваюся чужою. Надто вже різні ці міста. Я не відчуваю, що потрібна в Сумах. Не друзям чи родичам, а в глобальному плані. Не можу знайти свого місця там і навряд чи вже зможу. Чернівецька в мене тепер не лише тимчасова прописка, але й душа. Я занадто люблю це місто.

13 коментарів

Єдине що точно краще в Сумах, то це стадіон)

Не єдине. Є багато чого, що мені в Сумах більше подобається. От дороги, наприклад. Рівненькі, прямі… Ходити по них на підборах там — задоволення, а тут — випробування.

Я сам родився в Чернігові і певну частину свого життя провів там, але я вже також помітив, що кожен раз коли я туди приїжджаю, я себе почуваю незручно немов десь в геть чужому краї. Чернівці для мене стали рідним місто і ця область, людей багато тут хороших

Останній раз відредаговано 23 березня 2014, 14:49

Сумно про Суми. Чернівчани, а в Чернівцях як?

Ну прочитала тут недавно на Фейсбуці, що львів«яни свого мера ганять. Я порівняла роботу органів місцевого самуврядування Льовова і Чернівців: порівняння не на нашу користь. Окрім того: розбиті дороги, хамство в транспорті, на вулиці, дуже низький рівень культури буковинців, все, що в нас є це любов до грошей і понтів і претензії на статус не то „маленького Відня“, не то „маленького Парижу“, в той час як „Чернівці — це місто де книгарень було більше ніж кав“ярень, а недільний день починався з Шуберта, а закінчувався дуеллю» це вже дуже давно не про нас (особливо щодо книгарень). Буковинці дуже лицемірні — вони говорять одне, думають друге, а кажуть третє, але при цьому обов«язково зауважать, як ви вбрані і скільки то коштує. Чернівці — це один великий Калинівський базар, де все купується і продається. Це начебто така прекрасна архітектурна споруда, за фасадом якої ховається пліснява, бруд і запустіння. А якщо відкинути зайву критичністьі скептицизм і поговорити про хороше, то і серед буковинців є чимало гарних людей, творчих, цікавих, зовсім поруч — Карпати і безліч інших цікавих місць. Тож живіть і насолоджуйтесь

Не плутайте стіни і їх мешканців.

Чим більше новин з Сум дізнаюся, тим більше люблю Чернівці.

У цих кількох реченнях — усе, що я відчуваю. Я б не змогла сказати краще.

Сумы каждый раз вызывают у меня странную смесь очень острого и теплого чувства родины и в то же время ощущения отстраненности. Гуляя по узнаваемым, но изменившимся местам, я «скольжу», чувствую себя почти призраком. Город, бывший абсолютно моим, легко и спокойно существует без меня, в нем появляются новые люди. Это — как с детством: оно никуда не делось, просто оно уже не твое, его проживает кто-то другой. Сумы — это жизнь, которая продолжается без меня. Для меня мой родной город — очень сильная метафора моей смертности.

"Сумма Сум".

Останній раз відредаговано 9 червня 2015, 19:47

Такі почуття характерні для кожної людини, яка змінює своє місце перебування і проживання. Я, наприклад, народилася не в Сумах, але 4 роки там навчалася, і це місто, яке я теж колись не любила і яке здавалося мені в дитинстві сірим, холодним, стало мені таким близьким і теплим, дуже зеленим. Але зараз, коли я туда приїжджаю, то відчуваю, що там життя вирує без мене, вже я начебто там і непотрібна. Те саме і в Києві, я усвідомила, що полюбила столицю, напевно, після 2 років життя в ній. Київ став рідним. Але коли я поїхала закордон і приїжджаю в Київ, то в мене виникають якісь двоякі відчуття: тут добре і без мене. Все швидко міняється і я вже не головний учасник цих змін. Від цього стає трохи сумно!:( Так і людина уходить з життя, а для інших життя продовжується!

То Ви вчилися в Сумах? Рідна душа:)

Так))І чим далі, тим більше приходжу до висновку, що люди в провінційних містечках добріші, людяніші, щиріші, аніж у великих містах. Там всім байдуже на тебе і всі женуться тільки за грошима.:(

У дитинстві, доки мій брат насолоджувався пригодницькими романами, я все ще ніяк не могла відірватися від казок, бо там добро завжди перемагає зло. Останнім часом я дуже розчарувалася в людях і перестала вірити в хороше. Та коли хтось віддає всю зарплату, щоб здійснити мрії діток, коли хтось віддає півзарплати на допомогу військовим, коли хтось на Великдень ділиться з безхатьком їжею, сам не маючи нічого, я знову починаю вірити в людей. Мені нещодавно одна дівчинка подарувала сукню. На той час незнайома дівчинка. І вона така добра до мене, що я не можу повірити, що так буває. А нещодавно інша дівчинка, теж незнайома, допомогла з житлом на літо. Ще одна дівчинка (виявляється, талановита журналістка) написала багато всього приємного щодо однієї моєї статті. Я тепер бачу, як багато є добрих людей. І це не залежить від міста, віку чи статі. І вони це роблять не тому, що я така хороша, бо це не так. Вони роблять все це, бо вони так відчувають і так вміють творити добро. Ніхто ж не зобов'язаний нікого любити і нікому допомагати.

Мене в Сумах нічого не тримає. Закінчила три школи, муз.училище. Мама зараз у Києві. Тож Я вже 5 років у Києві працюю. Живу у Обухові. Але якесь місто назвати близьким і рідним не можу.

Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте