Nicolaus Pirogoff. У пошуках тіла

Быть счастливым счастьем других — вот настоящее счастье, вот жизни земной идеал...
Н. И. Пирогов

Уперше я почула про Миколу Івановича у 2010 році. Тоді я була студенткою першого курсу Сумського медичного інституту. У бібліотеці проводили вікторину, присвячену 200-річчю від дня народження Пирогова, тому нас добровільно-примусово запросили взяти в ній участь. Саме тоді я дізналася, хто такий Пирогов, і саме тоді вирішила, що обов’язково  побачу його забальзамоване тіло. У свої тоді сімнадцять років я ще жодного разу не ступала на правий берег Дніпра, а Вінниця здавалася такою далекою ..

Тому, уперше поїхавши у Вінницю минулого тижня, я одразу ж захотіла відвідати музей-садибу лікаря. Але Микола Іванович ніяк не хотів розкривати мені свої таємниці. 

Тоді був понеділок, отже, вихідний, тому я вирішила відкласти поїздку до кращих часів. А вчора мені знову випала нагода бувати у Вінниці, тож я таки вирішила побачити вченого. І от біда: ніхто з місцевих не міг мені сказати, як же доїхати до садиби. Пару годин я блукала містом у пошуках музею, питала мешканців, шукала в Інтернеті, та все марно.  Підступні таксисти просили 35 грн і ніяк не хотіли казати, як доїхати громадським транспортом. Врешті-решт  попросила допомоги в твіттері і через кілька хвилин мала детальну інструкцію, як доїхати, і навіть намальовану карту. Отже, на залізничному вокзалі сідаєте на трамвай № 6 та їдете до проспекту Юності (десь 40 хв), потім повертаєте наліво і йдете ще 7 хвилин, доки не побачите садибу.

В Інтернеті я ніяк не могла знайти, скільки ж коштує екскурсія, тому поділюся з вами.

Вартість вхідного квитка для відвідування будинку:
для дорослих – 25 грн,
для школярів, студентів – 13 грн;
музею-аптеки:
для дорослих – 10 грн,
для школярів, студентів – 5 грн.
Вхід на територію парку (без екскурсії) для дорослих – 3 грн, для дітей – 1.50 грн. Також є додаткові платні послуги на фото- та відеозйомку.

 

Одна справа – читати біографію Пирогова (так, як ми читаємо історію життя улюблених вигаданих персонажів), і зовсім інша – побачити і відчути. Ходити кімнатами будинку, у якому він жив, розглядати старі фото, книжки та листи, вивчати хірургічні інструменти чи анатомічні препарати, виготовлені вченим, спостерігати, як проходить операція і без упину дивуватися. Як можна захистити дисертацію у двадцять два? Як можна за два дні прийняти 1800 хворих? А ще вперше в світі здійснити сортування поранених і хворих у залежності від важкості і місця поранення, застосовувати ефірний наркоз в польових умовах, перевіряючи його дію на собі, винайти нерухому гіпсову пов’язку, заснувати інститут сестер милосердя, написати безліч праць з анатомії та воєнної хірургії, провести операції, які ніхто до нього не робив… «Не сотвори собі кумира» — пишуть у Біблії. Та хіба можна ним не захоплюватися?

 

Я тепер знаю, що Микола Іванович був нижчий за мене, чому любив троянди і як їх застосовував у медицині, чому приїхав до Вінниці і як провів останні роки життя. Та понад усе я бажала побачити його тіло. Пирогов був забальзамований через три дні після смерті, а якийсь чоловік у трамваї сказав, що він зберігся «даже лучше, чем Вовочка». Хіба можна на таке не подивитися?

У садибі мені сказали, що до церкви, у якій зберігається тіло, йти трохи більше кілометра. Треба лише повернути наліво і далі йти постійно прямо. Повіривши тій жінці на слово, я вирушила у подорож. Через деякий час я зрозуміла, що заблукала. Як виявилося, від садиби треба дійти до зупинки «Вул. Комарова», а там повернути направо і йти вздовж дороги ще хвилин десять. Доки я блукала, втратила багато часу, тож прийшла до місця призначення о шостій годині, коли церква якраз зачинялася. Моєму розчаруванню не було меж. Усього пару метрів і якась жіночка (вочевидь, касир чи екскурсовод) відділяли мене від Пирогова, але я так і не змогла його побачити. Тому я сіла в автобус 29 б, що прямував від усипальні аж до залізничного вокзалу, і поїхала в місто з надією, що рошенівський зефір хоч трохи заспокоїть моє серце і зцілить душу, стерши сумні події того вечора.

Я ще жодного чоловіка не хотіла так бачити, як Пирогова. І ще жодний чоловік так від мене не ховався. Доведеться приїхати знову. Втретє.