У світлотіні вічного: "Майстер і Маргарита" в Сумах

Вечора 27 січня я чекала з таким нетерпінням, з яким чекають щось дуже важливе і особливо цінне. Хвилювалася, перечитувала твір знову і знову, перед сном щоразу намагалася уявити, як же зобразять ту чи іншу сцену і в солодкому передчутті насолоди рахувала дні… А все тому, що саме у цей вівторок у Сумському обласному академічному театрі драми та музичної комедії ім. М.С. Щепкіна відбулася вистава «Майстер і Маргарита» за однойменним романом М. Булгакова.

Здавалося б, це доволі яскрава подія в культурному житті сумчан, але ЖОДЕН сайт чи інтернет-афіша міста про неї не написали. Інформацію про спектакль можна було знайти хіба що на афішах у театрі, але і з тими коїлися дивні речі. Зокрема, зникла Ольга Сумська, адже на афішах було вказано саме її ім’я. Відсутність такої відомої людини на виставі, де вона, очевидно, мала грати головну жіночу роль, викликала у глядачів масу запитань. Що стосується інших акторів, не можу сказати, кого саме бачила цього вечора, адже вивіскам вже не довіряю, а у програмі (кольоровій брошурі, яка практично не мала нічого спільного з подією цього вечора) написано по декілька виконавців ролей. Обирайте на свій смак.

Незважаючи на те, що виставу тримали в такому секреті, людей було достатньо. Постановка відомого твору не залишила байдужими багатьох сумчан, хоча я очікувала більшого ажіотажу. Ще за півтора тижні до вистави в театрі мене запевняли, що майже всі квитки були розпродані. Тим не менш, я дві години сорок хвилин споглядала дійства на сцені у повній самотності, оскільки глядачі, що  мали сидіти на моєму ряду і кількох наступних, раптом розлюбили Булгакова. Містика.

Та повернімося до самої вистави. На відміну від твору Михайла Афанасійовича, сюжетна лінія постановки Валерія Бєляковича повністю відповідає назві. Це спектакль не про Понтія Пилата, сатану чи москвичів, а саме про любов Майстра і Маргарити. Хоча мені цієї любові було замало. Жодних перипетій подій з квартирою № 50 на Садовій 302-біс, жодних пригод  адміністрації «Варьєте», навіть самого Понтія Пилата якось недостатньо.

На початку вистави актори повідомили, що одночасно гратимуть кілька ролей. Так один і той же виконавець грав і Ієшуа, і Майстра, хоча Га-Ноцрі в нього вийшов значно краще. Від сцени з Ієшуа в заплямованій кров’ю сорочці в мене мурашки по шкірі. І тоді, і зараз. А сцену з божевільним Іваном Бездомним я, напевно, не забуду ніколи. Світло, темрява, крики, а в центрі всього – відчай. Ті кілька секунд були безцінні.

Маргариту зіграли добре. А коли акторці грати добре не вдавалося, вона кричала, і тоді їй здавалося, що вона грає добре, та під кінець вистави виконавиця таки реабілітувала себе в фінальних сценах з Майстром. А от Гелла мене дуже потішила. Саме такою я і уявляла її, читаючи твір. Спокуслива, вродлива, зловісна і віддана Володарю – зі своєю роллю актриса впоралася на 100 %. Саме від неї я всю виставу не могла відвести погляд. А от мій фаворит роману кіт Бегемот чомусь був зовсім не схожий на кота, але грав блискуче. Публіці він явно сподобався, адже саме його обговорювали  навіть тоді, коли вистава закінчилася.

— Ве, ве, ве! Ва… Во… Вашнер? Вагнер? Вайнер? Вегнер? Винтер?
— Вульф?
— Дура!

Хоча інші актори робили все, що було в їхніх силах, Воланд зовсім не нагадував Князя Темряви. Хіба сатана не заслуговує на більше поваги? Не було ні страшно, ні цікаво, а було: байдуже. Хоч і  кажуть, що виконувати саме цю роль небезпечно, а з акторами постійно стаються жахливі речі, я впевнена, що з цим актором усе буде добре. Воланда він не зіграв. І взагалі сама вистава якось не вразила. Якщо під час комедії зал зазвичай вибухає сміхом, а під час трагедії – заливається сльозами, то тут не було нічого. Якісь моменти викликали посмішку, але це швидше заслуга Михайла Булгакова, а не акторів, адже деякі цитати вже давно стали класикою. Емоцій було мало, фарсу багато. Бал у сатани був зовсім не схожий на бал, а я так чекала саме цього моменту. Якби я не читала твір, то взагалі, мабуть, не здогадалася б, що то було. Ні купання в крові, ні дивних гостей, ні Штрауса, ні навіть музики Штрауса. Я вже не кажу про голову Берліоза, яку я так сподівалася побачити. Нічого.

Думки ж глядачів щодо вистави загалом дещо розділилися. Зокрема, під час спектаклю у залі постійно хтось ходив, а звуки на сцені дисгармоніювали зі звуками дверей, що постійно відчинялися і зачинялися. Під час антракту декілька людей все ж покинули театр, після чого в залі стало спокійніше. І тихіше. Очевидно, для декого культури за один вечір було надто багато.

— Это водка?
— Помилуйте, королева, разве я позволил бы себе налить даме водки? Это чистый спирт!

Саме ці слова у романі каже Бегемот Маргариті, наливаючи їй після балу якусь прозору рідину. І саме ці слова пролунали зі сцени, коли цей же кіт приніс Майстру і Маргариті напій, подарунок від самого Воланда. А де ж, цікаво, поділося вино, яке пив сам Понтій Пилат? Мабуть, там, де і Ольга Сумська. Померти від спирту! Бідолашний Майстер. Нещасна Маргарита.

Та найгірше довелося Понтію Пилату. Фріду пробачили, Майстра повернули, а його звільнити від душевних мук забули. Не заслужив.

Наостанок скажу, що поставити такий твір на сцені – справа непроста, адже Булгакова не перевершить ніхто. Можливо, я надто вибаглива, адже надто вже люблю цей роман, тож чи вдалося Московському незалежному театру впоратися з цією місією – вирішуйте самі.

2 коментарі

Святослав Вишинський
Криваві ванни вам подавай…
Галина Маслак
Сьогодні вже третій день після вистави, а в сумських ЗМІ жодної згадки. Очевидно, приїзд театральної трупи з іншої країни і спектакль за твором Булгакова для Сум — не важлива подія. Я не можу позбутися думки, що якби цю виставу показали в Чернівцях, про неї написали б кілька інтернет-видань і блогери, а «Чернівецький Промінь» ще й сюжет зняв би. Спробуйте знайти в сумській стрічці новин хоч одну культурну подію.
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте