Чернівці культурні: місія нездійсненна?

Про Чернівці культурні, туристичні, архітектурні.

Нещодавно в Чернівці приїжджали мої знайомі сумчани. Питали, що то в нас за вулиця така, що «по ній ніби танк проїхав». Здогадуєтеся, яка? Жалілися, що до 10 ранку зачинені всі заклади харчування, тому довелося снідати бананами (сніданок справжнього чоловіка). Питали, де можна скуштувати буковинську кухню. А в мене в голові лише «Львівські пляцки», «Львівська майстерня шоколаду», «Віденська кав’ярня», ірландський паб «Дублін»…

Якось разом з подругою вирішили відвідати музей імені Ольги Кобилянської. Ми наївно думали, що музей поетеси має знаходитися на вулиці, названій на її честь. Слава Інтернету і GPS, які проливають світло в голови таких безграмотних уже-майже-не-студенток! Ніколи не питайте чернівчан, де знаходиться цей музей. У мене склалося враження, що якби не вулиця Кобилянської, ніхто б навіть не знав це прізвище. Через півгодини ми таки дісталися місця. (Що? Ми не місцеві, нам можна). Біля будинку так затишно і пахне піонами. Усередині тихо, усюди – речі Ольги Кобилянської: книжки, одяг, листи… Найбільше привернула увагу заколка для волосся. Якось наближає до реальності. Починаєш розуміти, що це не міф, не історія, не чергова постать зі шкільної програми, а проста жінка, яка так само, як і я, причесувалася кожного ранку, дивлячись у дзеркало, і бажала бути гарною. Нас постійно переслідувала думка, що приміщенню не вистачає життя. Хоч музеї – і відображення історії, але ж історії колись живих людей. Реконструювати будівлю, додати відео та аудіо, зробити більше вказівників на вулицях і більше інформації про музей… За моїм вікном двадцять перше століття, і я хочу, щоб це місце стало популярним не лише серед школярів, яких примусово привели сюди шкільні вчителі. 

Бачили «Літературний целанівський центр?» Своєрідний культурний центр Чернівців, місце проведення багатьох заходів у рамках фестивалю «Meridian Czernowitz», між іншим. «Меридіан» витрачає тисячі євро на літературу сумнівної якості, на виступи Нільсена і презентації талановитих молодих поетів, а на відновлення фасаду будівлі не вистачає грошей?

Чому б не відреставрувати будинок по вул. Саксаганського, 3, де народився Пауль Целан? Чи хоча б перемістити меморіальну дошку на потрібне місце?

Відвідала пару лекцій в рамках проекту «Мертві поети оживають». Такі натхненні студенти це роблять! Маю надію, вони таки втілять в життя їхній літературно-архітектурний проект, а Чернівці нарешті належним чином вшанують людей, які так багато віддали цьому місту.

Я так люблю Чернівці за їхню історію, за архітектуру, за бруківку після грози, за запах кави на вуличках і за постійне відчуття причетності до чогось вищого, вічного, справжнього, коли раптом знаходиш будинок, де хтось геніальний жив, творив, сміявся і плакав. Перехожі проходять повз, заклопотані своїми справами, і не знають твоєї таємниці, що ти на мить стрибнув у минуле. Я хочу, щоб туристи відчули те саме, щоб студенти, які 4-5 років живуть тут, знали, що Кобилянська — поетеса, а не вулиця, що Чернівці — дім талановитих письменників, а не лише калинівський ринок, що не Львовом єдиним, що тут — не «маленький Париж/Відень/Венеція», а щось своє неповторне і прекрасне, а «місто, де варто жити,» — не лише надпис на білбордах, а реальність.