Спочатку було Слово

Осінь. Вечір. Так холодно в нових колготках, які так пасують до мого нового (улюбленого) пальта, що я закутуюся в нього щільніш і чимдуж біжу зігрітися в найближчу кав’ярню.
— ЛАте, будь ласка, — кажу я офіціанту.
— ЛатЕ?
— Ага, — відповідаю, — а сама б’ю цього офіціанта товстенним словником, у якому величезними літерами написано, що наголос у цьому слові на першому складі. Уявним словником, звісно ж. І лише подумки. Я вже кілька місяців переглядаю всі можливі словники в усіх книгарнях і бібліотеках, які лиш можу знайти. Та все безуспішно. Цього слова немає ніде. Та я точно знаю, що правильно все-таки лАте. Так уже прийнято в Україні – довіряти словникам і мовознавцям. 

Британія. 2009 рік. Учасниця телешоу Britain's Got Talent Сьюзан Бойл каже в прямому ефірі: "I'm gobsmacked, absolutely gobsmacked". Слово gobsmacked – рідко вживаний британський сленг. Нікому не відомий і не дуже популярний. Після того, як це відео переглянули понад 100 мільйонів глядачів, а пошук слова gobsmacked в Google Search побив усі рекорди, слово стало загальновживаним по обидва береги Атлантики й увійшло до сучасних словників у значенні «надзвичайно здивований, шокований».

США. 2010 рік. Барак Обама, описуючи свою перемогу на виборах, вживає слово shellacking. Цей сленг, що означає «знищити, завдати поразки», став об’єктом дискусій у ЗМІ по всьому світу. BBC News навіть опублікували статтю Who, What, Why: What is a 'shellacking'?, де проаналізували етимологію слова та його вживання:
"The sense in President Obama used the word, 'to defeat', goes back to the 1930s. Its original meaning was 'to beat or thrash' — to give someone a physical beating – and some early citations come from organised crime or gangster slang". (BBC News, Nov. 04, 2010). 

Щороку лексикографи додають до монолінгвальних словників англійської мови сотні нових слів. Ще сотні – залишаються опублікованими лише на шпальтах авторитетних видань чи функціонують на просторах Інтернету. Англійська мова розвивається шаленими темпами. 

Україна. 2015 рік. Мовознавці і досі дискутують, як же правильно називати мешканців міста Суми: сумчани чи сум’яни? Подібні суперечки тривали ще тоді, коли я вчилася в школі. Час іде, нічого не змінюється. Якщо кілька поколінь одностайно називають себе сумчанами, то кого цікавлять штучно нав’язані мовні норми? Чому тоді одесити – не одес’яни, а кияни – не київ’яни? Чому жоден відомий мені словник досі не подає правильного написання таких слів, як он-лайн/онлайн чи дежавю/дежа вю/дежав’ю? Чому білінгвальні словники відстають від мовних тенденцій на кілька десятиліть, а в українських школах і досі вчать, що naughty – це просто неслухняний? Чому щороку виникає стільки неологізмів, які потребують роз’яснень, а українські філологи й досі танцюють на кістках минулого? Філологія досліджує мовні процеси чи диктує, як саме мові варто розвиватися? Сум’яни, чорт забирай. «Добре, що не сумчасті».