Я тебя сильнее

Вчити з тобою вірші, малювати синього кита, співати з тобою про сон, в котором осень нам танцует вальс-бостон. У вісім років вміти писати жизнь, парикмахерская і je t’aime. Терпляче дозволяти розчісувати своє волосся й сушити його червоним феном, якому більше років, ніж людству, який, здається, і досі працює. Любити своє волосся, яке ти називав соломою, хоч воно точнісінько, як твоє. Пам’ятати твою червону електробритву й дотики щойно поголеної шкіри, і не пам’ятати твої вуса, яких ти позбувся, щоб мене цілувати. Читати твої записки мамі з приміткою «реанімація», читати твої юнацькі листи, ридати над ними і відчувати, що ти донька чоловіка з душею поета. Мати твій ніс, твій знак Зодіаку і твою любов до орфографії. З дитсадочка сварити тебе за сигарети, клеїти наліпки no smoking у всіх блокнотах, відмовлятися тебе цілувати, відчувши запах диму, і дозволити тобі померти від сигарет. Вишивати тобі ведмедя, сварити тебе за з’їдений хліб на нашій єдиній риболовлі й роками впізнавати твій запах, залишений на старому червоному светрі. Бачити з тобою сни, а згодом — не бачити.