Можете сміливо висувати претензії «Українській правді. Життя», «Львівському порталу» і ще декільком сайтам за порушення авторських прав. Правда, їхні публікації з'явилися в середньому 4-8 місяців тому і без Вашого прізвища.
Між іншим, тебе як послухати, то раніше в твоїх очах я була просто свята. А тепер ти зрозумів, що і мені доступні людські слабкості, і не можеш витримати таке розчарування. А я на тебе навіть не серджуся, хоча ти дуже стараєшся мене розізлити. Твої зауваження вносять певну різноманістність в мої сірі будні. Останніми днями ти приділяш мені більше уваги, ніж будь-хто з моїх шанувальників. Мені це лестить. Ти ж така відома персона в Чернівцях як-не-як.
Не знаю, що там писав шановний Андрій Тужиков, але, оскільки спокою від нього нема ні ВКонтакті, ні на «Вкурсі.Ком», ні навіть у місті, і, зважаючи на претензії, що я не відповідаю за свої слова, хочу розставити всі крапки над "і".
По-перше, жодних претензій конкретно до Андрія я не висувала. Ні у цій публікації, ні навіть тоді, коли він перейшов на особисті образи вперше. Так само, як і конкретно до когось з організаторів фестивалю «Meridian Czernowitz». У тих трьох реченнях, на які, очевидно, звернув увагу лише Андрій, я писала про конкретну проблему, — недоглянутий фасад будинку. Оскільки «Літературний целанівський центр» став уже своєрідною візитівкою фестивалю, варто було б подбати про його зовнішній вигляд. Мені подобається, як приміщення змінилося всередині порівняно з минулим роком, і я, як мешканка міста і відвідувачка фестивалю, хотіла б побачити такі ж зміни і ззовні. Про що і написала в свій особистий блог.
Що стосується літератури, то в мене інші смаки і деякі автори та їхні твори мені відверто не подобаються. Це стосується лише певних людей, зокрема і славнозвісного Нільсена, про що я написала знову ж таки в своєму особистому блозі. Але Андрій вважає, що я не маю жодного права критикувати літературу, оскільки я не філолог (тобто не такий філолог, як йому подобається). На його думку, літературними критиками можуть бути лише вихованці кафедри зарубіжної літератури. І фізики, очевидно, бо Андрій нещодавно написав рецензію на книжку Вікторії Дикобраз. Зауваження щодо того, що епатаж і перевдягання в сукні допомагають краще осягнути глибину творів Нільсена, не справили на мене належного враження, тож Андрій вирішив перейти на особисте.
Що ж стосується коментарів, що я лицемірка, і що Андрій не радий, що я є в колі його знайомих, і що «тепер в списку людей, які тебе не переварюють +1», то цілком і повністю визнаю, що ніхто не зобов'язаний мене любити чи зі мною спілкуватися. Якщо я вже така неприємна Андрію, для початку можна припинити мені писати.
У відповідь на все це мені теж дуже хотілося обмінятися люб'язностями з Андрієм в такому ж дусі, тим більше, що я людина емоційна. Але я визнаю право кожного на помилку і готова забути все це в обмін на публічні вибачення від Андрія (в унісон привселюдним образам).
У дитинстві, доки мій брат насолоджувався пригодницькими романами, я все ще ніяк не могла відірватися від казок, бо там добро завжди перемагає зло. Останнім часом я дуже розчарувалася в людях і перестала вірити в хороше. Та коли хтось віддає всю зарплату, щоб здійснити мрії діток, коли хтось віддає півзарплати на допомогу військовим, коли хтось на Великдень ділиться з безхатьком їжею, сам не маючи нічого, я знову починаю вірити в людей. Мені нещодавно одна дівчинка подарувала сукню. На той час незнайома дівчинка. І вона така добра до мене, що я не можу повірити, що так буває. А нещодавно інша дівчинка, теж незнайома, допомогла з житлом на літо. Ще одна дівчинка (виявляється, талановита журналістка) написала багато всього приємного щодо однієї моєї статті. Я тепер бачу, як багато є добрих людей. І це не залежить від міста, віку чи статі. І вони це роблять не тому, що я така хороша, бо це не так. Вони роблять все це, бо вони так відчувають і так вміють творити добро. Ніхто ж не зобов'язаний нікого любити і нікому допомагати.
У цих кількох реченнях — усе, що я відчуваю. Я б не змогла сказати краще.
Сумы каждый раз вызывают у меня странную смесь очень острого и теплого чувства родины и в то же время ощущения отстраненности. Гуляя по узнаваемым, но изменившимся местам, я «скольжу», чувствую себя почти призраком. Город, бывший абсолютно моим, легко и спокойно существует без меня, в нем появляются новые люди. Это — как с детством: оно никуда не делось, просто оно уже не твое, его проживает кто-то другой. Сумы — это жизнь, которая продолжается без меня. Для меня мой родной город — очень сильная метафора моей смертности.
Арт-менеджер «Meridian Czernowitz» мене вже навіть цитує. І каже, що мої претензії викликані тим, що в мене хлопця немає. А фасад не відремонтували, бо в мене дітей немає? Залізна логіка.
позиченогододаткового першоджерела? У нас різні уявлення про дописи власного авторства.По-перше, жодних претензій конкретно до Андрія я не висувала. Ні у цій публікації, ні навіть тоді, коли він перейшов на особисті образи вперше. Так само, як і конкретно до когось з організаторів фестивалю «Meridian Czernowitz». У тих трьох реченнях, на які, очевидно, звернув увагу лише Андрій, я писала про конкретну проблему, — недоглянутий фасад будинку. Оскільки «Літературний целанівський центр» став уже своєрідною візитівкою фестивалю, варто було б подбати про його зовнішній вигляд. Мені подобається, як приміщення змінилося всередині порівняно з минулим роком, і я, як мешканка міста і відвідувачка фестивалю, хотіла б побачити такі ж зміни і ззовні. Про що і написала в свій особистий блог.
Що стосується літератури, то в мене інші смаки і деякі автори та їхні твори мені відверто не подобаються. Це стосується лише певних людей, зокрема і славнозвісного Нільсена, про що я написала знову ж таки в своєму особистому блозі. Але Андрій вважає, що я не маю жодного права критикувати літературу, оскільки я не філолог (тобто не такий філолог, як йому подобається). На його думку, літературними критиками можуть бути лише вихованці кафедри зарубіжної літератури. І фізики, очевидно, бо Андрій нещодавно написав рецензію на книжку Вікторії Дикобраз. Зауваження щодо того, що епатаж і перевдягання в сукні допомагають краще осягнути глибину творів Нільсена, не справили на мене належного враження, тож Андрій вирішив перейти на особисте.
Що ж стосується коментарів, що я лицемірка, і що Андрій не радий, що я є в колі його знайомих, і що «тепер в списку людей, які тебе не переварюють +1», то цілком і повністю визнаю, що ніхто не зобов'язаний мене любити чи зі мною спілкуватися. Якщо я вже така неприємна Андрію, для початку можна припинити мені писати.
У відповідь на все це мені теж дуже хотілося обмінятися люб'язностями з Андрієм в такому ж дусі, тим більше, що я людина емоційна. Але я визнаю право кожного на помилку і готова забути все це в обмін на публічні вибачення від Андрія (в унісон привселюдним образам).
"Сумма Сум".