31 травня у Чернівцях відбулася презентація книги Юрка Іздрика «Після прози». (Так пишуть в новинах. Насправді я уявлення не маю, про що книга. Це знають лише ті, хто її придбав, і сам автор. Але журналістам, мабуть, так зручніше.). От скажіть мені на милість, невже в Чернівцях більше немає приміщень, крім Целанівського літературного центру? Організатори Meridian Czernowitz явно недооцінюють популярність тих письменників, яких запрошують. Ірена Карпа, Юрко Іздрик… Навіщо писати «вхід вільний», я...
Читати далі →

Чернівці – місто гарних дівчат. Я щодня в цьому переконуюся. Вродливих, доглянутих, стильних дівчат. Як казав знайомий: «Місто принцес». Щоразу дивуюся, як можна виглядати так гарно 24/7. У мене так не виходить. Я не знаю назв модних брендів, дорогих магазинів і тенденцій фешн весна – літо 2014. Хоча живу в Чернівцях вже три роки і люблю це місто, як рідне, я зовсім не чернівчанка. Чернівецькі дівчата, як правило, обов’язково повинні знятися в професійній фотосесії (чим частіше, тим краще), ф...
Читати далі →

Сьогодні була чудова ніч. Ніч тиші і спокою. Нових знайомств. Старих спогадів. За вікном темно. Якась квартира. Усі мовчать. Чужі люди. Незнайомі обличчя... Це був мій перший квартирник. Ідея заходу – не говорити ні з ким всю ніч, до сходу сонця. Можна спілкуватися жестами, писати, сміятися… Спочатку чомусь вважали, що до ранку не витримаємо. Усім хотілося говорити, чим голосніше, тим краще. А потім настала гармонія… Лише у мене 40 сторінок зошита списано. А ще ватман, дошка, руки… Подруга...
Читати далі →

Сьогодні зранку на Університетській бачила, як чоловіку стало погано. Він різко впав, з'явилися судоми і піна з рота. Одразу ж вирішила, що це напад епілепсії. Я уявлення не маю, що робити в таких випадках. Викликала «швидку». Мене тричі перепитали, чи чоловік не п'яний. Мабуть, до п'яних інші вимоги… Повз проходили люди, які час від часу зупинялися і питали, що сталося.  — А ти його знаєш? — Ні. — А чому ти тут стоїш? — Чекаю на «швидку». — Аааа. Ясно. Через пару хвилин зупинився якийсь...
Читати далі →

Уночі стало погано. У мене проблеми з серцем. Викликати «швидку» не хотіла, бо вже був неприємний досвід. Та коли стало зовсім погано, таки довелося. Одна сусідка пішла на вахту чекати на «швидку», інша залишилася зі мною. За цей час я встигла полежати, посидіти, зробити якісь вправи, щоб легше було дихати і навіть послухати історії з дитинства (з медицини ж вчили, що треба в першу чергу заспокоїти хворого). І ось нарешті через 40 хвилин приїхала «швидка». Ще якийсь час мені довелося чекати, док...
Читати далі →

Ловлю себе на думці, що про історію, культуру, політику, новини і навіть транспорт ‪Чернівців я знаю більше, ніж за все життя про ‪Суми. Сумно. А ще гірше, що мені зараз дуже не вистачає дому, мами і друзів, але я там останнім часом все більше почуваюся чужою. Надто вже різні ці міста. Я не відчуваю, що потрібна в Сумах. Не друзям чи родичам, а в глобальному плані. Не можу знайти свого місця там і навряд чи вже зможу. Чернівецька в мене тепер не лише тимчасова прописка, але й душа. Я занадто люб...
Читати далі →

Четвертий місяць не можу вчитися. Не хочу думати про майбутнє. Воно лякає мене більше, ніж будь-коли. Кому потрібні ці вправи, підручники, лекції, мрії… у час, коли людське життя вже не має значення? Страшно було, коли на Майдані вперше загинули люди. Страшно було, коли людей катували чи розстрілювали. А тепер так часто хтось помирає чи зникає, що вже якось звикла. Навіщо прокидатися зранку? Кому потрібне таке життя? У чому тепер сенс?...
Читати далі →

20 лютого, коли студенти ЧНУ ходили по університетах, закликаючи до страйку, якась жінка біля БДМУ сказала, що «Ваш Майдан – театральная постановка», коментуючи загиблих там. Я вважаю, що вона хвора, хоча частково в цих словах є доля правди. Звісно, не щодо смертей, а щодо подій навколо Майдану і реакцію на них.   Люди віддають життя заради нової України, кращого майбутнього для наступних поколінь. У Чернівцях теж відбувалися студентські страйки, мітинги, хода… Цікаво, що ті студенти, які підт...
Читати далі →

Стільки емоцій, вражень, переживань, що просто не можу все втримати в собі. Почуваюся, як переповнена чаша: ще трохи такого – і буде через край. А все завдяки заходу «20 перших побачень у ВУЗЛИКУ». Треба було, мабуть, довше лишитися, але всі мої думки зараз про те, як описати побачене і відчуте.   Що робити в день закоханих, якщо я не належу до цих людей? Можна було провести вечір з друзями, а можна було піти у «Вузлик» і відпочивати там. Вибрала останнє. Було страшно і дивно, але хотілося вип...
Читати далі →

Я дівчина, мені 20 років, я не вмію воювати і мені страшно. Я не знаю, як поводитися з міліцією, не зможу себе захистити в разі потреби і не зможу втекти. Я навіть консерву нормально відкрити не можу, що вже казати про якесь протистояння? Мені страшно за своїх друзів, страшно за знайомих і за тих людей, яких я навіть не знаю. Кожного разу я дуже боюся, коли читаю чи дивлюся новини. Кожного разу я молюся, щоб більше не було жертв. Я хочу миру. Я хочу, щоб усе це закінчилося. Але розумію, що миру ...
Читати далі →