Чернівецькі активісти зовсім втратили совість. Усе частіше вони роблять усе, аби я не вчилася і не працювала, а лише ходила на їхні заходи. Щоразу спокушають незвичними подіями і цікавими анонсами, тож я не можу таке пропустити, адже знаю наперед, що це буде неймовірно.

Відвідавши вчора фестиваль фарб холі, пообіцяла собі, що сьогоднішній день буде надзвичайно продуктивний. Я вперто ігнорувала анонси в соцмережах, запрошення друзів і навіть фотозвіти у ЗМІ про день ПАРКування в Чернівцях, але Марина Лібанова написала в Фейсбук, що там буде їжа. Хто встоїть перед таким?

День ПАРКування – це спосіб показати мешканцям міста, що вуличний простір не для машин, а для людей. Тож вулична кав’ярня, бібліотека, вазони з квітами, приємна компанія і гарна музика – альтернатива автомобілям. Тетяна Лебухорська, ініціатор події, говорить, що дні ПАРКування проводяться кожної третьої неділі вересня у всьому світі, тож настав час Чернівців зробити щось подібне.

Я потрапила на найцікавішу подію цього заходу – майстер-клас від Марини Львівни з приготування заморських смаколиків: марокканського салату і хумусу. До цього моменту я була впевнена, що доволі непогано вмію готувати, але побачивши на столі нут, кус-кус, селеру, кедрові горішки, кайєнський перець, лимон, огірки і помідори, зрозуміла, що з усього списку куштувала лише три останні інгредієнти. Доки я намагалася запам’ятати (і навіть записати), що і як правильно називається, до столу підходили люди зі словами: «О, варений нут. Можна, я скуштую?»  Тут я остаточно переконалася, що це змова.

 
Юра — сумлінний помічник на імпровізованій кухні. 

Нарешті все було готово й почалася дегустація. Шеф-кухар цього вечора наголосила, що арабську страву хумус (соус-закуску) їсти по-особливому: вмокаючи в неї лаваш. Зате салат можна куштувати і виделкою. 

 
Лаваш з хумусом і кайєнським перцем. Мммм як смачно!


Марокканський салат. 

Повечерявши, ми вивчали вуличну бібліотеку, читали Маяковського, насолоджувалися музикою і розмовами, розглядали листівки від «North Bukovyna Store», пили каву, знайомилися з іноземцями й слухали англійську, польську й німецьку. На мить мені здалося, ніби я не в Чернівцях, а десь за кордоном. Таке буває іноді, коли гуляю вулицею Ольги Кобилянської й слухаю місцевих музикантів, радію квітам навколо і вдихаю запах кави. Мені тоді ввижається, що я десь у Барселоні чи в Парижі. Сьогодні знову було так. Затишно і спокійно. Але так по-домашньому.

Куштував арабські страви й робив фото — Руслан Козлов.

Сьогодні зранку приїхала зі Львова і цілий день мріяла написати вже нарешті вам, які чудеса я там бачила. Ми прибули з самого ранку, щоб потрапити на Форум Видавців, і вирушили в центр поснідати. Звісно ж, заблукали. Взагалі ми увесь день йшли не туди, куди потрібно, і плутали все на світі. Зате на вул.Степана Бандери, 47а знайшли незвичне місце, де можна поснідати, –  «Cat Cafe».

У закладі живе вже дванадцять вихованців: розумних, гарних, вихованих котів. Вони тут – на своїй території, тож і поводяться так, як ввічливі господарі. Лягти на стіл, залізти в сумку, стрибнути на коліна до відвідувачів – звична справа. Як же інакше їм перевірити, хто зайшов до них у гості?

Як і личить справжнім царям, котики тут охайні, чисті і з гарними манерами. Тож ставитися до них потрібно відповідно: можна гладити, обіймати, гратися з ними, але ні в якому разі не ображати. Діткам до 12 років не можна чіпати тварин (заради безпеки й одних, і інших), також не рекомендовано приходити вагітним жінкам, тим, у кого алергія на котів, чи всім, хто їх просто не любить. Котикам не можна солодкого, тож годувати їх теж не варто, хоч їм цього і дуже хочеться. Будьте готові до того, що свою їжу доведеться захищати, часом – від багатьох звірів одразу. Особливі умови і особливі мешканці визначають і меню закладу: напої і обмежений вибір десертів. Порівняно з іншими закладами Львова ціни тут доступні: 25 грн за капучіно, 36 грн за чізкейк.

Персонал привітний, любить клієнтів і любить котів. Взагалі все, що я тут відчула, можна описати одним словом: дуже. Дуже затишно, дуже гарно, дуже зі смаком, дуже мило і дуже м’якенькі. До речі, у приміщенні чисто і приємно пахне, але пильнувати, щоб котик не встромив лапку у ваше капучіно, мусите вже самі. Для тих, хто живе вдома з представниками сімейства котячих, – нічого дивного, а ті, для кого така нахабність незвична, – потерпіть трохи, ви ж в гостях.

Як будете у Львові – зазирніть сюди. Тут – гармонія.

Руслан Козлов – фотограф і власник кави, що постраждала.